feed me

Рік Ріордан: “Мої дивовижні читачі зробили це знову. “Темне Пророцтво” дебютувало на першому місці в списку бестселерів “Нью-Йорк Таймс” у своїй категорії. Нарікаю вас Захисниками Вейстейшн!”

Книга “По секрету про Таборі Напівкровок”, до речі, на третій позиції в тому ж списку.

nowosti_2

Вода… Земля…. Вогонь… Повітря…

art_6

art_7

art_8

art_9

Кронос і Рея

art_5

“Грецькі Герої: Розповіді Персі Джексона” в перекладі від Ексмо.
Анотація:
Давньогрецька міфологія, розказана Персі Джексоном, найвідомішим напівбогом. Виявляється, ми багато чого не знали про знаменитих героїв давнини. Наприклад, Тесей був моторошно гіперактивною дитиною і будучи ще в памперсах, примудрявся доставляти своїй матусі купу неприємностей. Геркулес не відрізнявся кмітливістю. Його мізки були… не надто розвиненими, як його м’язи. Коротше, рідкісний тугодум навіть для того часу. Над Фаетоном, сином бога сонця, сміялися в школі. А інтернет-магазин “Amazon.com” заснували амазонки, щоб захопити світ.
Ласкаво просимо в новий світ грецької міфології!

geroi

Мапи Табору Напівкровок, від найпершої до самої останньої.

karta_1

karta_2

karta_3

karta_4

karta_5

Образа почуттів віруючих по-американськи

Редактор Ріка вказав йому на цитату з “Меча Літа”, в якій йшлося про те, що тотемним тваринам Наталі Чейз була б фея Тинкербелл з “Пітера Пена”. Виявляється, для корінних американців поняття “тотемна тварина” є священним і подібні рядки можуть зачіпати їх релігійні почуття.
Рік: “Щойно говорив з моїм редактором і ми видалимо це з майбутніх публікацій. Спасибі, що вказали мені на це. Прошу вибачення за мою нечутливість”.

twitter_1

Тримайте автограф Персі Джексона на пам’ять :)

avtograph

Малюнки від fictograph

art_1

art_2

art_3

art_4

Снік-пік з “Темного пророцтва”. Орієнтовно це частина 4-ої глави.
Читайте на свій страх і ризик.

“- Але ми тут в безпеці? – запитав я.
Лео підняв долоню над головою, ніби перевіряючи, чи не піде дощ з цегли.
– У мене те ж питання. Ми ніби як привели злісний натовп до вашого порогу.
Джозефіна відмахнулася від нас.
– Не хвилюйтеся. Імператорські посібники шукають нас місяцями. Вейстейшн не так-то просто знайти, хіба що ми самі запросимо зайти.
– Хах, – Лео постукував ногою по підлозі. – Ти спроектувала це місце? Тому що тут досить класно.
Джозефіна усміхнулася.
– Хотілося б. Але це зробив напівбог куди більш талановитий, ніж я. Вейстейшн побудований в 1880-і, коли трансконтинентальна залізниця була тільки прокладена. Він був задуманий як притулок для напівбогів, сатирів, мисливиць – для всіх, що потребують захисту в центрі країни. Нам з Еммі просто пощастило бути нинішніми доглядачами.
– Ніколи раніше не чув про це місце, – насупившись, сказав я.
– Ми … ем, намагаємося не відсвічувати. Наказ пані Артеміди. Знають тільки ті, кому належить.
Будучи богом, я завжди потрапляв під визначення «тих, кому належить», але для Артеміди було дуже типово зберігати подібне в таємниці. Це було в її стилі – готуватися до кінця світу, завжди ховаючи всякі штуки від інших богів, наприклад, заначки з їжею, бункери для екстрених випадків, а також маленькі національні держави.
– Припускаю, що тут вже не вокзал. Як його бачать смертні?
Джозефіна посміхнулася.
– Вейстейшн, прозору підлогу, будь ласка.
Пофарбована цементна підлога під нашими ногами зникла. Я відскочив, ніби потрапив на розпечену сковорідку, але насправді підлога нікуди не поділась. Вона просто стала прозорою. Килими, меблі і робоче обладнання навколо нас, здавалося, парили в повітрі на висоті двох поверхів від справжньої підлоги їдальні, де в честь якоїсь події були сервіровані двадцять-тридцять обідніх столів.
– Наші житлові приміщення займають верхній поверх будівлі, – сказала Джозефіна. – Кімната під нами була колись головним вестибюлем вокзалу. Тепер смертні орендують її для весіль, вечірок і так далі. Якщо вони подивляться вгору …
– Адаптивне маскування, – здогадався Лео. – Вони бачать стелю, але не бачать вас. Круто!
Джозефіна кивнула, явно задоволена.
– В основному тут тихо, але у вихідні стає шумно. І якщо я ще хоч раз почую «Thinking Out Loud» Еда Ширана у виконанні чергової кавер-групи, то кину в них ковадло.
Вона тицьнула пальцем в підлогу, і той знову став непрозорим.
– А тепер, якщо ви не проти, я хочу закінчити ту частину проекту, над якою працювала. Не хочу, щоб метал охолов без належного зварювання. Після чого…
– Ти дочка Гефеста, так? – запитав Лео.
– Взагалі-то, Гекати.
Лео моргнув.
– Та НУ! Але ж у тебе така кльова майстерня …
– Магічні пристрої – моя спеціальність, – пояснила Джозефіна. – Мій батько – мій смертний батько – був механіком.
– Здорово! – вигукнув Лео. – Моя мама теж була механіком. Слухай, а можна мені позичити твої інструменти, я там дракона біля ратуші залишив і …
– Кхе-кхе, – обірвав його я. Якби я не хотів повернути Фестуса, навряд чи чемодан, який не піддається руйнації і який неможливо відкрити, наражався на небезпеку прямо зараз. Також я побоювався, що якщо Лео і Джозефіна почнуть базікати, то швидко знайдуть спільну мову, обговорюючи пишність зубчастих фланцевих болтів, а я помру від нудьги. – Джозефіна, ти збиралася сказати «після чого …»?
– Точно, – погодилася вона. – Дайте мені пару хвилин. Потім я покажу вам гостьові кімнати і, ем, можливо, знайду одяг для Лео. На жаль, у нас зараз багато вільних місць.
Цікаво, чому «на жаль»? Але тут я згадав порожню кімнату маленької дівчинки, повз яку ми пройшли. Щось мені підказувало, що краще не ставити запитань.
– Ми цінуємо твою допомогу, – сказав я Джозефіні. – Але я все одно не розумію. Ти сказала, що Артеміда знає про це місце. Ви з Еммі – мисливці?
Шийні м’язи Джозефіни напружилися в районі коміра її рожевого поло.
– Ми були ними.
Я насупився, тому що завжди вважав супутниць моєї сестри чимось на зразок всесвітньої мафії незайманих. Потрапивши в їх компанію, ти вже не зможеш її покинути, хіба що в симпатичній срібній труні.
– Але …
– Довга історія, – відрізала Джозефіна. – Краще нехай Гемітея розповість.
– Гемітея? – при звуці цього імені мене як ніби стукнуло однією з цегл Вестейшна, а обличчя наче провалилося в грудну клітку а-ля блеммія. Раптово я зрозумів, чому Еммі здалася мені настільки знайомою. Не дивно, що я відчув напругу. – Еммі. Скорочено від Гемітеі. Та сама Гемітея?
Погляд Джозефіни забігав туди-сюди.
– Ти правда не знав? – вона тицьнула пальцем через плече. – Так … я повернуся до зварювання? Вода і їжа на кухні. Почувайтесь як удома.
Вона поспішно повернулася до свого проекту.
– Чорт, – пробурмотів Лео. – Вона класна.
– Хмм.
Лео підняв брови.
– Ви з Гемітеєю зустрічалися колись? Коли ти почув її ім’я, тобі наче між ніг врізали.
– Лео Вальдес, за чотири тисячі років мені ніхто не наважився врізати між ніг. Якщо ти про те, що я виглядав злегка шокованим, то це через те, що я знав Гемітею як молоду давньогрецьку принцесу. І ми ніколи не були парою. Втім, саме я зробив її безсмертною.
Погляд Лео перемістився на Джозефіну, яка повернулася до своєї зварювальної роботи.
– Я думав, всі мисливці стають безсмертними, принісши клятву Артеміді.
– Ти не так зрозумів, – сказав я. – Я зробив Гемітею безсмертної до того, як вона пішла до мисливців. Фактично я перетворив її в богиню.”

snik-pik

На Олімпі почали випускати свій таблоїд під робочою назвою “Аргус”, ось кілька перших номерів :)

zurnal_1

zurnal_2

zurnal_3